Останні коментарі

Соціально-психологічна робота

Десять заповідей батькам

Десять заповідей батькам

 

  1. Не навчайте тому, у чому ви самі необізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.
  2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
  3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
  4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
  • Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
  • Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

 

 

  • Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
  • Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
  • Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.
  • Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам’ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

“Дорослішай на здоров`я!”

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Як привчити дитину до самостійності?

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але я зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна. Але так, щоб ні в кого і не влучив»…

 

  1. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

 

  1. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

 

  1. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

 

  1. Якщо дитина задає Вам питання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє питання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

 

  1. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні період розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалася б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.
  1. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

 

  1. Якщо вас запитують про малечу в присутності нього самого, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

 

  1. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, що вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер заривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

 

  1. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики, до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

 

  1. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

 

  1. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Автор статті: Анна Луньова http://dytpsyholog.com

 

Лікування казкою

Виявляється надавати психологічну допомогу своїм дітям батьки можуть самостійно! Прекрасний інструмент, який може допомогти в цьому – це терапевтичні казки! Вони являють собою дитячі твори, які допомагають вашому чаду прояснити різні життєві ситуації, відреагувати накоплені емоції, познайомитись з різноманітними стратегіями поведінки. Крім того, казки дозволяють дитині побувати на місці героя в певних конфліктних ситуаціях в “безпечних умовах” і спробувати нові способи вирішення конфліктів. Також в творах малеча може компенсувати те, чого їй найбільше бракує в житті.

 

Алгоритм використання казки надзвичайно простий. Дітям до 12 років – батьки читають казку (тут дитині дозволяється видозмінювати текст, додавати і вилучати фрази чи слова), потім обговорюють ключові моменти, мотиви поведінки, результати, і на останок – дитині пропонується намалювати малюнок (не обов’язково одразу після обговорення), який ілюструє казку або ключовий момент для дитини. Інколи можна використовувати ще один заключний етап – драматизація або “програвання” казки чи її частин. Дайте дитині можливість розподілити ролі, за необхідності задійте членів родини чи іграшки і не слідуйте строго сюжету казки, пам’ятайте, дитина змінює все так як їй потрібно.

 

Щодо старших дітей, то тут спосіб використання дещо інший. Підлітки починають вже скептично ставитись до подібних історій, тому батькам варто піти на маленьку хитрість – вивчити казку напам’ять і досить природно і непомітно вставити її в буденні сімейні розмови.
Автор статті: Анна Луньова http://dytpsyholog.com

 

8 правил, як говорити з дитиною про ЦЕ

 

  1. Тільки правда!

Не придумуйте казок про лелек і капусту, якщо хочете зберегти довіру у відносинах з дитиною, і якщо не хочете, щоб малюк згодом почав шукати інформацію з інших джерел (вулиця, Інтернет…)

Єдино правильна відповідь:«Я тебе народила», або «Ми з татом тебе народили»

 

  1. Відповідайте мовою, зрозумілою дитині (залежно від віку).

3-річному малюку скажіть «Я тебе народила», «Ти жив у животику у мами, а потім з’явився на світ». Старшим діткам розповідайте, називаючи речі своїми іменами, та зважаючи на те, що дитина уже знає.

 

  1. Видавайте інформацію порціями.

Не поспішайте з деталями і глибокими поясненнями, поки дитина сама не уточнить те, що її цікавить. Малюку може бути достатньо вашої відповіді «Я тебе народила». Не заглиблюйтесь в подробиці, поки дитина сама не запитає. Продовжуйте по-трошку видавати інформацію. Дитині потрібен час, щоб «переварити» почуте. Малюк сам запитає вас, коли освоїть те, що уже почув.

 

  1. Називайте речі своїми іменами.

Частини людського тіла мають свої назви. Пеніс, вагіна – не соромтесь вживати їх з дітками від 5-ти років. Дитина повинна зрозуміти, що це не жарти, а досить серйозні теми.

 

  1. Якщо не знаєте, що відповісти, так і скажіть!

Попросіть дати вам кілька годин часу, щоб зібратись з думками і сформулювати відповідь. Підготуйтесь, і обов’язково поверніться до цієї розмови, навіть якщо малюк уже забув.

 

  1. Не забудьте наголошувати на тому, як сильно любили мама з татом одне одного, перш ніж захотіли синочка/дочку. І люблять до цих пір!

 

  1. Якщо вам соромно, ніяково, незручно, дайте почитати книгу, або почитайте разом.

Перелік книг українською мовою знайдете тут. Щоб подолати зніяковілість, спробуйте розповідати так, ніби це урок анатомії для малюка (робіть поправки на вік)

 

  1. Пам’ятайте, що краще дитина дізнається від вас про всі інтимні подробиці, ніж знайде відповіді з інших, не зовсім прийнятних, джерел!

Автор статті: Анна Луньова http://dytpsyholog.com

Істерики. Способи запобігання

 

  1. Намагаєтесь не вживати слово «НІ» часто. Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одні з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно !!! І Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

 

  1. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця (наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму). Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

 

  1. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій не за горами – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

 

  1. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила якийсь негарний з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не ти поганий,а ти вчинив не правильно.

 

  1. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійним. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути. Або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

 

  1. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

 

  1. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

 

  1. Якщо якась неприпустима дія дитини була помічена вперше, то інколи краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

 

  1. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний якийсь час.

 

  1. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з якимось новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

 

  1. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!
  1. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли. З моїм сином це правило працює в 70%.

Автор статті: Анна Луньова http://dytpsyholog.com

 

Чи замислювалися ви хоча б інколи, чому караєте дитину?

Чи замислювалися ви хоча б інколи, чому караєте дитину?

А які причини поганої поведінки вашого сина чи доньки?

Мотиви проблемної поведінки дітей:

  1. боротьба за увагу – якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, що їй так необхідно для нормального розвитку і емоційного благополуччя, то вона знаходить його через такий спосіб, як непослух. Краще увагу із зауваженнями, ніж ніякого.
  2. боротьба за самоствердження – поведінка спрямована проти надмірної влади або опіки (спілкування у формі вказівок, зауважень, побоювань) виражається в упертості, свавіллі, дії наперекір).
  1. бажання помститися – в разі несправедливого ставлення: ви мені зробили погано, хай і вам буде погано.
  2. втрата віри у власний успіх – через сформовану низьку самооцінку, дитина приходить до висновку: “нема чого старатися, все одно нічого не вийде”, і зовнішньо поведінкою показує: мені все одно, хай я буду поганою.

При використанні батьками суворих покарань, зростає схильність дітей до агресивної поведінки!

Слід враховувати наступні НЕДОЛІКИ ПОКАРАНЬ:

Покарання часто може вважатися несправедливим, особливо якщо дитина бачить, що подібні дії сходять з рук іншим особам, чиїми руками здійснюється покарання, часто стають моделями агресивної поведінки.

Покарання може грати роль підкріплення негативної поведінки дитини. (Наприклад, якщо на дитину підвищують голос вдома – це може ій сподобатися, так як він своєю поведінкою привертає увагу батьків або інших родичів).

Покарання може взагалі руйнувати поведінку, оскільки воно викликає паніку або образу дитини. У неї може виникнути відчуття постійної тривоги.

Заохочення і покарання у процесі виховання дитини

 

У всі часи батьків хвилювали питання щодо оптимального виховання дітей – яким чином заохочувати і карати, щоб це сприяло розвитку гармонійної особистості.

Заохочення – сильний регулятор поведінки, з його допомогою научіння відбувається швидше. Але не всяке заохочення може приносити користь, як і покарання не завжди шкідливо – у вихованні немає поганих або гарних прийомів, а є доречні або недоречні.

Заохочення і покарання можуть здійснюватися в двох формах: матеріальній та психологічній (духовній). Сучасне суспільство надає перевагу матеріальній формі заохочення і покарання, тобто “Куплю цукерку – не куплю цукерку”.  Рідко використовується психологічна форма, тобто такі особливості взаємодій і взаємин людей, в яких проявляється схвалення (увага до дитини, співпереживання, підтримка, віра і т.д.) і покарання (прикрість, образа, показне байдужість, сердито, в крайніх варіантах гнів). Природно, що використання психологічних засобів вимагає не тільки більше душевної віддачі, але і цілком певної акторської майстерності. Недарма А.С. Макаренко писав, що вчителем не можна стати до тих пір, поки не навчишся вимовляти слова “Підійди сюди” з 20 різними відтінками в голосі. Використання тільки матеріальних форм заохочення і покарання виховує людину залежною, з низьким самоконтролем, яка, в основному, орієнтується в обставинах: “Потрапляючи – не попадуся”. Використання психологічної форми впливу формує совість як внутрішній механізм контролю поведінки.

 

Не хвалити дитину за те, що досягнуто дитиною не своєю працею (краса, розум, сила, здоров’я і т.д.);

  • Не хвалити більше двох разів за одне і те ж;
  • Не хвалити з жалю;
  • Не хвалити з бажання сподобатися

Людині в день потрібно не менше 8 “погладжувань”, бажано, різних за способом і ступенем прояву.

Індивідуальні вимоги до норми похвали

Особливо в похвалі потребують такі категорії дітей:

  • Діти з комплексом неповноцінності, заснованим на їх дійсних недоліки. Без похвали такі діти страждають. Ця похвала – посібник і подарунок для незаможних;
  • Діти з обгрунтованим комплексом “надповноцінності” (дійсно талановиті діти). Для них похвала – гормон росту, вони знають про свої переваги, але потребують визнання оточуючих. Якщо дітей не хвалити, вони не зав’януть, але і не розквітнуть;
  • Самолюбні діти з підвищеною чутливістю до оцінки. Їм похвала в принципі не шкідлива, але без неї вони не можуть обходитися. Вихід: не хвалити відкрито, але повідомляти дитині безоціночні відомості про її реальні достоїнства, уникаючи порівнянь з іншими дітьми.

Типи похвали

“Компенсація”. Використовується для тих дітей, у яких чогось серйозно не вистачає (фізичний недолік, поганий характер, невдачі в житті). Їх треба хвалити за те, що є у них хорошого, не обов’язково досягнуте ними самостійно (краще не зловживати такою похвалою, бо такі діти можуть перетворитися в розпещених деспотів).

“Аванс” – це похвала за те, що буде, випереджаючого типу. Він вселяє людині віру в себе. Наша віра перетворює можливість у дійсність. Похвала за те, чого немає – це далеко не завжди те ж саме, що казати неправду.

Треба обов’язково хвалити вранці і на ніч. Хвалити за найменшу спробу вдосконалення себе.

Можна виділити наступні типи авансу:

  1. a) стверджувати, що дитина щось робить краще, незалежно від реальності;
  2. b) схвалювати за найменші спроби подолати себе і не лаяти, якщо не виходить;
  3. c) не помічати поганих проявів, якщо вони знаходяться на одному і тому ж рівні, а коли справа стала краще, то помітити і похвалити.

Використовуючи аванс як тип похвали, слід не переступати межу можливого і не вводити дитину в оману.

“Підйомна” похвала. Якщо ми збираємося підвищувати вимоги до дитини, то починати їх треба з похвали, як натхнення на нові подвиги.

Непряме схвалення. Похвала, при якій начебто не хвалять, тобто попросити допомоги, поради і т.п. У розмові з іншою людиною як би між іншим сказати добрі слова про дитину, але так, щоб вона чув їх. Ці слова повинні бути на рівні констатації достоїнств дитини, але не можна зачіпати при цьому її негативних якостей.

“Вибух любові” (швидка психологічна допомога). Використовується в крайніх випадках, коли у дитини кризовий стан.

Покарання

При всіх розбіжностях навколо методу виховання, слід зазначити, що він теж має право на застосування, тому що свідчить не про байдуже ставлення, а про любов батьків до дитини і, одночасно, дає йому “відпущення гріхів”. Тому діти прагнуть отримувати покарання і навіть намагаються використати їх у своїх цілях.

Більшість батьків вважають, що для припинення неслухняності дитини більше підходять негайні покарання, а не профілактичні заходи. Слід пам’ятати, що будь-який метод покарання діє тим краще, чим рідше він застосовується. При частому застосуванні покарань діти стають брехливими, верткими, у них з’являються страхи, агресія.

Форми покарання, які часто використовують батьки:

  • Вимушене неробство – сидить в спеціальному кріслі, в кутку і т.п.;
  • Позбавлення заохочень і привілеїв;
  • Осуд поведінки;
  • Народний засіб

В. Леві рекомендує за надзвичайні проступки карати в народному стилі, мета – відучити раз і назавжди.

Ніколи не можна використовувати як покарання фізичну чи розумову роботу.

Правила покарання

1) Караючи, подумай: Навіщо? Для чого?

2) Покарання ніколи не повинно шкодити здоров’ю.

3) Якщо є сумніви, карати чи ні – не карати! Ніяких покарань не повинно бути “на всяк випадок”, навіть якщо здається, що ви занадто добра (ий) і м’яка (ий).

4) За один раз можна покарати лише за один проступок. “Салат” з покарань не для дітей.

5) Не карати за давні вчинки – за давністю все списується.

6) Покараний значить прощений, сторінку життя перевернув – ніяких нагадувань.

7) Будь-яке покарання не повинно супроводжуватися приниженням, не повинно розглядатися як торжество сили дорослого над слабкістю дитини.

8) Дитина може Вас засмучувати – це нормально, тому ставитися до цього потрібно відповідно. Не прагнути переробляти дитину, а також не допускати, щоб вона жила у страху перед покаранням.

Не можна карати позбавленням любові!!!

Що ж таке гіперактивність?

Що ж таке гіперактивність?

Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням.

Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років;

Виділяють три основні форми синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю:

> (СДУГ/У) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою порушень уваги;

> (СДУГ/Г) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою гіперактивності та імпульсивності;

> (СДУГ7УГ) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з однаковими виявами гіперактивності та порушень уваги.

Як проявляється гіперактивність?

Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої ‘ і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

 

У кого частіше спостерігається гіперактивна поведінка: у хлопчиків чи дівчаток?

Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток? Причини можуть бути такими: велика ранимість мозку плоду чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль грають функціональні і генетичні чинники. Крім того, вважається, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психічних функцій. Можливо, на дівчаток більше впливають норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють їм слухняність. В якості розрядки дівчинка може просто поголосити, тоді, як хлопчик в аналогічній ситуації швидше стане «бігати по стелі».

 

 

Портрет гіперактивної дитини.

Такій дитині важко тривалий час сидіти нерухомо, не вовтузитись, не розмовляти. Вона довго готується розпочинати будь яке завдання, часто відволікається. Після кількох зауважень або вимог намагається повернутися до незакінченої роботи, але знову щось стороннє привертає її увагу. Постійні окрики, погрози, покарання не поліпшують її поводження, а подеколи стають джерелами нових конфліктів. Крім того такі форми впливу можуть сприяти формуванню у дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти,з якими вона спілкується.

Часто дитина зацікавлена, але не послідовна у своєму інтересі. Вона все слухає, виконує, але з – за неорганізованості дій її знання не формуються у досвід. Міркування, висновки поверхневі, оскільки пізнавальний інтерес задовольняється першою почутою інформацією без спроби осмислити значення описуваного явища або поняття.

Дитина часто діє , не замислюючись про наслідки. Поганого в собі не помічає, покарання для неї незаслужена несправедливість. Часто ображається, але про образи швидко забуває. Гіперактивні діти часто зачіпають і впускають різні предмети, штовхають однолітків. У них погана координація або недостатній м’язовий контроль. Вони часто є джерелом різних конфліктів, бійок і просто непорозумінь.

Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть працювати продуктивно 5 – 15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває , накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює їх і «вимикає», діти не можуть зберігати розумову працездатність до кінця робочого дня, хоча фізично активними залишаються до самого вечора. У гіперактивних дітей недостатньо сформовані навички інтелектуальної діяльності.

У зрілому віці ознаки гіперактивності зникають лише у 30% таких дітей, але порівняно з іншими людьми більшість із них усе ще зазнають труднощів у сфері міжособистісних і професійних взаємин.

У чому причини ГІПЕРАКТИВНОСТІ?

Чому виникає «хвороба рухового розгальмування», які причини гіперактивності?

– Генетичні

За дослідженнями у 10 -15% батьків гіперактивних дітей спостерігалися у дитинстві такі особливості поведінки, що і у їх дитини,

-Біологічні

Причина у несприятливих чинниках, які супроводжують вагітність і пологи, що призводить до порушення визначених функцій мозку. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні, які перенесли інфекційні хвороби на першому році життя.;

 

– Соціально-психологічні

> В деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги;

> Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем).

> Неправильне харчування. Існує зв’язок між труднощами в концентрації уваги у дітей і присутності хімічних добавок в обробленій їжі. Як засвідчили дослідження, штучні барвники, консерванти погіршують поведінку дитини, а їхня відсутність — поліпшує. Тому жодних сосисок, консервованого м’яса і риби, що містять значну кількість харчових добавок;солодких напоїв, що тонізують.

Не давайте їй чай, шоколад, какао, каву, пепсі- колу, продукти, що містять кофеїн. Найменше дитині потрібна додаткова стимуляція. Не рекомендуються також щавель, шпинат, зелений горошок, печінка, надлишок жирів, смажені, гострі страви, міцний бульйон. Обмежте цукор в їжі, у тому числі мед. Лікарі вважають: цукор стимулює гіперактивність. Соки краще пити, розбавляючи їх наполовину водою. До раціону дитини мають входити фрукти, овочі, м’ясо, молоко, риба. Корисні продукти збільшують опірність дитини і застудам, ангіні, отитам.

Рекомендації батькам

 

  • Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.
  • Яким має бути зміст цих ігор?

Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне.

Наприклад, можна використовувати гру “Розкажи вірші руками”, коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або гри на узгодженість спільних рухів типу  “Насос”, “Кузня”.

Можна використовувати ігрові вправи типу “Спробуй показати, спробуй вгадати”, головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з’їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.).

Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.

 

  • Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад “Лабіринт”, “Що змінилося”, “Чим схожі, чим відрізняються”, “Знайди “зайве” та ін.
  • Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу “Встигай”. Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати “Стоп”, якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад “7”. Можна ускладнювати правила: “Стоп” говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою “7” називалася цифра “6”. Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри “Не наслідуй”, “Так і ні” не говорити”, “Підлога, ніс, стеля”, в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.
  • Остання група рекомендацій, використовувана в спільній з дітьми діяльності, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно насичене життя дитяти в сім’ї.

Психологічний тренінг “Навчаємось спілкуватися”

1 2 3 4 5 6

Тиждень психології “Я – моє здоров`я – моє життя “

OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA  OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERA